Колабораціонізм серед російського населення був незрівнянно масштабнішим, ніж його прояви серед інших національностей СРСР. Водночас окрім висвітлення фактів злочинної діяльності в роки Другої світової війни таких пособників нацизму як «Русская освободительная армия (РОА)» і «Русская освободительная народная армия (РОНА)», особливу увагу доцільно акцентувати на:
- широкій підтримці нацистів т.зв. «казачими» організаціями і рухами, які брали активну участь у каральних операціях, бойових діях проти радянських військ, а також у блокаді Ленінграда. У цьому контексті доречно провести аналогію із сучасними російськими «казачими» організаціями, які беруть участь в окупації Криму, а також наголосити на отриманні ними значної державної підтримки зі сторони РФ, гарантованої Федеральним законом РФ від 5 грудня 2005 року №154-Ф3 «О государственной службе российского казачества»;
- активному колабораціонізмі російського населення Криму (без урахування кримських татар) під час окупації півострова нацистськими військами у 1941-1944рр.
У цьому контексті слід звернути увагу на використання саме російськими колабораціоністами як одного зі своїх символів «Георгіївської стрічки», яку сьогодні Росія намагається перетворити на символ перемоги над нацизмом. Історичні факти свідчать, що для радянських військових «Георгіївська стрічка» не була символом перемоги у Другій світовій війні і не використовувалась в нагородах та відзнаках для військовослужбовців радянської армії, оскільки до неї кріпився Орден Св.Георгія - офіційна нагорода Російської імперії, яка в більшовицькій ідеології позиціонувалась винятково як ворог. Водночас впродовж 1941- 1945 рр. Георгіївськими кавалерами ставали «казачі» генерали, які воювали на стороні Третього рейху, зокрема: начальник головного управління казачих військ Головного управління СС П.Краснов, начальник казачого резерву Головного управління військ СС А.Шкуро, командир запасної бригади казачого резерву Головного управління СС АТуркула та інші.
Водночас, ототожнення російською стороною поняття «бандерівець» з поняттями «фашизм» і «нацизм» не має під собою жодних ані правових, ані фактичних підстав, оскільки документи Міжнародного військового трибуналу (м.Нюрнберг) свідчать про активну боротьбу С.Бандери та підконтрольних йому сил УПА з нацистськими військами під час окупації ними України.
Довідково: на сьогодні в Україні немає повного перекладу всіх томів документів Міжнародного військового трибуналу (їх текст наявний в мережі Інтернет англійською та німецькою мовами за адресою: http://www. loc. aov/rrffrd/ Military Law/NT maior-war-criminals.html). За часів СРСР вибірково перекладено лише 7 томів, у яких оминаються факти щодо діяльності ОУН і УПА.
Ці ж документи є підтвердженням того, що бойові дії «бандерівців» проти радянських військ і проти нацистів обумовлювались винятково боротьбою за незалежність України. З огляду на зазначене негативізація російською стороною поняття «бандерівець» та використання його як синоніму неофашистських сил є наслідком радянської пропаганди і спрямоване винятково на дискредитацію українських патріотичних сил, що обстоюють незалежність України, насамперед від Росії.
В період гітлерівської окупації УПА не дозволила нацистам вільно вивозити контингенти з України та нищити українські села. Поєднання широких мас з УПА привело до створення в Галичині, на Волині і Поліссі «повстанських республік!» або, як їх ще називали, «підпільних держав». Витіснивши німецькі адміністрації з сільських районів, УПА запровадила там власний адміністративний апарат, який охоплював різні сторони життя людей: зв’язок, безпеку, господарство, адміністрацію лісів, кооперацію, виробництво, охорону здоров’я, культурно-освітню роботу.
Сьогодні, вже у незалежній Українській державі, про яку мріяли і йшли на смерть повстанці УПА, сучасні російськомовні борці з фашизмом у Севастополі та у Криму героїчну боротьбу УПА проти різношерстих поневолювачів рідної землі виставляють не інакше, як суцільний рух колаборантів. Що за цим стоїть?
А багато що стає зрозумілим, якщо заглянути у колишні спецхрани. Піднімаючи без будь-якого обґрунтування гамір про «пособничество бандеровцев» фашистам, у першу чергу, приховується масштабний колабораціонізм у Криму, в тому числі і у Севастополі, у період їх німецько-румунської окупації. Період окупації Криму, життя кримчан і севастопольців «під німцями і румунами» і сьогодні все ще є тайною тайн, все обходиться загальними фразами про визискування народу окупантами і протистояння окупантам виключно більшовицького підпілля.
Але не все було так просто. Якщо в Західних регіонах України на захист свого народу від нацистських наїзників стала УПА, то у південно-східних регіонах і в Криму на допомогу окупантам гнобити рідний народ стали легіони колаборантів вже з середини літа 1942 року, які ходили під тими ж прапорами, під якими зараз ходить Русская община, носили ту ж форму, що носять наші нинішні кримські козачки.
І всі вони розмовляли, між іншим, російською мовою. Абсолютна більшість фашистських посіпак - формувань РОА на теренах Криму і України в цілому було створено якраз з російськомовних колаборантів України. І ці факти є темою для обговорення сучасної мовної політики в Україні, бо бачимо, що цей «досвід» знову впроваджується у життя - з російськомовних громадян знову формуються антиукраїнські «партії», які грубо, показово і провокаційно до українців відриваються від української культури, традицій народу, серед якого проживають, від ідеї української державності.
Колабораціоністи завжди були і навіки зостануться зрадниками, і вони однакові, як у Львові, так і в Криму. Але якщо батальйони «Роланд» і «Нахтігаль» є улюбленою темою кримських ЗМІ, то пора розказати і про доморощених кримських «козачків», нащадки яких сьогодні підрядилися до борців з фашизмом, а насправді борються виключно з Українською державою. Навіть у день святкування Великої Перемоги над нацизмом 9 травня 2009 року вони під прапорами РОА підрядилися пройтися вулицями Севастополя, продемонстрували, що «в городе русской славьі» немає меж цинізму.
Але архіви і статистика, та і документальні дослідження багатьох російських авторів свідчать сухими красномовними фактами. Так, Крим поставив лише 11-й німецькій армії Манштейна 45 тисяч багнетів, які брали участь і у штурмі Севастополя, в 17-й армії Вермахту було сформовано дев’ять окремих російських рот. Кримські «добровольці», на відміну від УПА, що боронила власні землі, брали участь і у блокаді Ленінграда. Кримських татар, між іншим, до «Вермахту» не брали, лише до допоміжної поліції, тож тут за «кримськотатарських зрадників» не сховатися. Сучасні кримські «борці» з фашизмом щось не спішать розказати кримчанам як і з кого у Сімферополі в лютому 1942 року формувався 5-й Сімферопольський козачий ескадрон Козачого кавалерійського полку «Фон Юнгшульца» та 1-ша Андрєєвська сотня під Сімферополем. З росіян гітлерівці сформували на півострові чотири Руських козачих батальйони, які стали основою Руської козачої охоронної дивізії «Фон Шуленбург» і яка була остаточно знищена саме в боях з УПА в 1944 році. У лютому 1942 року в Сімферополі штабом 11-ї армії Вермахту був сформований 5-й Сімферопольський козачий рейтарський ескадрон, на базі якого був створений Козачий рейтарський полк під командуванням підполковника фон Шульце 1-ї танкової армії. У 1943 році цей полк як один з кращих у боротьбі з Червоною армією і партизанами був включений до складу 1-ї Козачої кавалерійської дивізії військ СС, а згодом розрісся і був перетворений у 15-й Козачий корпус військ СС.
Говорячи про ті, вже далекі від нас часи, слід зазначити, що Гітлер включив Крим до «Рейхкомісаріату «Україна». Тому саме 15-й Козачий корпус СС, сформований у Криму, а не дивізія СС «Галичина», став першим в Україні колабораціоністським з’єднанням, повністю включеним до військ СС. Корпус - не дивізія, тож Львову з його дивізією «Галичина» і двома батальйонами, які, між іншим, на відміну від кримських «козачків», не присягали на вірність фюреру і Рейху та у більшості перейшли до УПА, у своїй службі гітлерівській ідеї ой як далеко до Криму. Крім наведених вище, з мешканців Криму було сформовано три Руських маршових батальйони Вермахту, 560-й і 994-й польові батальйони РОА, які увійшли до військ Вермахту і потім були знищені Червоною армією. Крім Козачого корпусу, спершу у Севастополі, а потім і у Сімферополі було сформовано штаб, управління і два батальйони 1-ї Гренадерської дивізії СС «Росія» і розпочато формування 2-ї дивізії. З мешканців і військовополонених у Севастополі було сформовано 381-у Севастопольську навчально-польову дивізію Вермахту. Берегову оборону від Севастополя до Феодосії в 1942- 944 роках забезпечувала команда «Крінгсмаріне Чорного моря», в якій офіцерами були німці, а солдатами - виключно росіяни, набрані з місцевих жителів і військовополонених. І хоча ці «крінгсмарінці» при підході Червоної армії розстріляли своїх офіцерів і подалися до партизанів - все ж два роки таки вірно служили окупантам.
Крім того, у Севастополі існували ще допоміжний поліцейський батальйон (300 росіян, 35 кримських татар і 5 українців) та батальйони поліції бургомістрату і залізничний відповідно 750 і 445 чоловік. А ще були будівельні батальйони Вермахту, які собою замінили німецьких і румунських військовослужбовців.
Знову повернемося до відкритих архівних статистичних даних. Якщо зіставити кількість колабораціоністів Криму і Західної України у їх відношенні до кількості тамтешнього населення 1941 року, то виявляються цікаві результати: у західних областях України кількість колабораціоністів, які перейшли на службу окупантам, навіть включаючи до загального списку на догоду нашим доморощеним борцям з «колабораціоністами» українську дивізію «Галичина» і батальйони «Роланд» і «Нахтігаль», що є неправильним, дорівнює близько 2,5 відсоткам від загальної кількості мешканців краю, у Криму - майже 12 відсотків і це без врахування допоміжних батальйонів кримськотатарської поліції. Чому така величезна різниця? Та тому, що у Західній Україні проти німецько- фашистських окупантів діяла Українська Повстанська Армія!
Так де ж знаходиться, панове Колісниченко, Саратов та кримські «правдисти» територія колабораціоністів і хто складав їхню етнічну основу? Чи не захищаєте неправдою про УПА своїх же духовних попередників, перетворившись на сателітів зарубіжних політичних сил? Дезінформуючи суспільство, наводячи попри документи тінь зрадництва на УПА, в демагогічних промовах і заявах простежується намагання нинішніх колабораціоністів приховати величезну зраду, що в роки минулої війни мала місце у Криму і у Севастополі. УПА тут на заваді, тож і весь інформаційний удар направлений проти неї.
Цьому значною мірою служить і осатаніла ідеологічно-інформаційна кампанія та інформаційні спецоперації, розпочаті проти української національно-визвольної ідеї нашим сусідом, які поширюють вороже ставлення і дискредитацію УПА, ототожнюючи її з фашизмом.
Більшість севастопольських і кримських ЗМІ активно співпрацює з ними у спробі духовного розколу нашого народу по регіонах, намагаючись пересварити схід із заходом, а північ з півднем нашої країни. І ті, хто у Москві, і ті, хто з українськими прізвищами у Севастополі та в Криму спільно виступають проти державного визнання УПА, напрочуд єдині в антиукраїнських устремліннях, хоч і не мають жодного відношення до героїчної боротьби підпілля проти гітлерівських окупантів. Як тут не згадати Івана Франка, який ще задовго до виникнення фашизму як політичної течії писав, що люди, які відцуралися від рідної мови і культури, здатні на будь-що.
|
